У місті Лідс проживало багато талановитих, відомих особистостей, які зробили значний внесок у розвиток регіону. Сьогодні ми поговоримо про відомого хірурга Роберта Бейкера, який боровся з бідністю та покращив житлові умови у Лідсі. Адже на початку ХІХ століття наше місто потерпало від епідемій та численних інфекційних хвороб. Роберт Бейкер акцентував увагу на тому, що погані умови життя населення тісно пов’язані із розвитком епідемій у Лідсі. Докладніше про життя та діяльність лікаря читайте на сторінках сайту ileeds.info.
Що відомо про Роберта Бейкера
У 1824 році до міста Лідс приїхав молодий лікар, хірург Роберт Бейкер. Мета його візиту – піклування про медичні потреби бідного населення міста. Сам Роберт народився неподалік, у місті Йорк. Його батько був аптекарем і тому юнак вирішив пов’язати своє життя з медициною. Коли Роберту було 14 років він навчався у хірурга в Галлі, а потім навчався у Лондонській лікарні Guy’s Hospital. Вже у 20 років Бейкер здобув кваліфікацію.
Враження лікаря від Лідса
І ось молодий хірург приїхав до Лідса. Нагадаємо, що на початку ХІХ століття наше місто почало стрімко розвиватися, тому сюди приїжджало багато робітників у пошуках заробітку. Лідс був перенаселений, тому робітникам були збудовані спеціальні робітничі котеджі. Це були маленькі кімнати у яких проживало понад 10 осіб, без туалетів та каналізації. Туалети були на вулиці, які не чистили по пів року. Інколи відходи викидали просто на вулиці Лідса. Уявляєте який сморід був влітку?
Роберт Бейкер був відверто шокованим тим, що побачив у нашому місті: погані житлові умови життя бідного населення. Молодий та амбітний медик не мовчав, а натомість критикував медичні послуги та вимагав покращення. Крім того, у ті часи люди недовіряли медикам, тому хірургу довелося переконувати населення, що лікар хоче допомогти містянам.
Роберт Бейкер позитивно вплинув на життя в Лідсі
Під час спалаху холери в місті Роберт відстежував розвиток та перебіг хвороби. Він все аналізував, робив записи, витрачаючи на це години. У 1833 році, коли епідемія холери минула, Роберт Бейкер представив звіт Раді охорони здоров’я Лідса. Все було описано до деталей: статистичні дані, забрудненні двори, місця де живе велика кількість бідного населення тощо. Роберт наполягав, аби місцева влада зробила якісь дії для покращення санітарних умов життя в Лідсі. Таким чином був створений статистичний комітет для вивчення проблеми.
До слова, молодий хірург сам захворів на холеру під час епідемії. На щастя, він одужав. Проте його як лікаря бентежило, те, що холера негативно впливає на здоров’я дітей, які отримують каліцтво. Саме тому Роберт у 1833 році обійняв нову посаду – начальник фабрики та почав працювати з дітьми. Річ у тім, що згідно з законом діти старше 9 років могли працювати на млинах за умови проходження медичного огляду. Відповідно Бейкер робив все можливе, аби власники млинів дотримувалися цього закону.
Лікар продовжував боротися за кращі умови життя в Лідсі та вимагав покращити каналізацію, асфальтування вулиць, освітлення, збільшити кількість прісної води. Проте, на жаль, керманичі не бажали щось змінювати. Адже купці та більш заможні люди давно виїхали з центру Лідса. Багатії збудували розкішні будинки за містом, облаштували вишукані сади та прилеглі території.
Лікар був змушений у 1839 та 1842 роках опублікувати нові звіти про стан міста. Вони були приголомшливі, адже Роберт Бейкер продемонстрував жахливі умови життя робітників: 452 особи мешкало у двох кімнатах, користувались двома відкритими туалетами переповниними нечистотами. Також люди проживали в підвалах без вікон зі свиньми тощо. Саме звіти Бейкера спровокували прийняття Закону про благоустрій міста.
Про котеджні будинки в Лідсі
Саме перенаселення та небажання будувати житлові будинки згідно зі стандартами були причинами жахливих умов життя, а згодом і розвитку епідемій. Річ у тім, що до 1800 року населення в місті Лідс було близько 30 тисяч. Згодом ця цифра потроїлася, житла не вистачало. Виникла ідея будувати будинки “спиною до спини”, адже це дозволить заощадити кошти, не вимагаючи будівництва доріг або дренажу.
У XVIII-ХІХ століттях багатії будували багато млинів і копалень. Відповідно необхідна була велика кількість робітників для цієї роботи. Як вже писалося вище, бідне населення приїздило до Лідса у пошуках роботи та кращої долі. Саме тому і хаотично будувалися котеджі, аби робітникам було де жити. Часто місця для туалетів у внутрішніх дворах не було, тому люди користувалися громадськими вбиральнями.
У 1866 році був прийнятий Закон про благоустрій Лідса, який ввів правила щодо нових будинків: закриті двори, ширші вулиці. Далі Управління охорони здоров’я намагалося скасувати будівництво будинків “спиною до спини”, проте кількість населення зростала і людям потрібно було десь жити. У 1875 році був прийнятий Закон про охорону здоров’я, який передбачав значні зміни в дизайні житла: кухня в підвалі або на першому поверсі, невеликий сад, приватний туалет для кожного домогосподарства.
Ось така історія життя та діяльності Роберта Бейкера, який домігся покращення житлових умов життя бідного населення в Лідсі.